Російська "миротворчість"

Тема введення миротворчого контингенту на Донбас залишається на порядку денному України, країн ЄС, а зараз уже й РФ. Під час візиту президента України Петра Порошенка на Генеральну асамблею ООН однією з головних ініціатив України під час цієї Генасамблеї стала пропозиція щодо задіяння миротворчих сил ООН у зоні конфлікту на Донбасі. Але практично напередодні цього візиту президент Росії Володимир Путін виступив щодо участі миротворчих сил ООН на Донбасі. Вже внесено відповідну постанову до Ради безпеки ООН.
Проте, Москва за допомогою миротворчої місії ООН на Донбасі домагається визнання та легалізації підтримуваних нею терористів на окупованих територіях. Раніше Кремль "прикривався" миротворцями, щоб зберегти власні війська в екс-республіках СРСР – те саме він робитиме і в Україні - на цей раз на Донбасі.
Про миротворчої операції на сході України говорилося в різних ситуаціях давно - ще три роки тому. Але весь цей час Путін упирався, мовляв, конфлікт на Донбасі "цивільний", місцеве населення просто бореться проти "диктату Києва" і ніс іншу окупантської дурниці. Тепер Росію придавили санкціями і вона, як стара діва, вирішила змінити свою долю.
Російська "миротворчість" завжди мало і має тільки одну мету - утримати захоплене. Якщо не вдається під час окупації надати законний вигляд, як це сталося з Абхазією і "Південною Осетією", де російські "миротворці" 14 років мучилися через невизначений статус - поки в кінці серпня 2008 року, після невдалої для Москви війни, Кремль визнав "незалежність" "республік". Так 23 роки "миротворці" мучаться в Придністров'ї. Практично з розвалу СРСР російські військові частини "міротворят" в Таджикистані, Киргизстані та Білорусі. Так в березні 2014 року ці фірми наміротворілі в Криму, тобто, за традицією, окупували.
Миротворчі операції ООН проводяться рідко, але, як часто буває, вони прибувають туди, де є небезпека проведення російської "миротворчої" діяльності. Це не афішується і про це публічно не говорять, але саме так було з Югославією і Афганістаном. Більшість миротворчих місій ООН принесли користь, тим часом як жодна "миротворча" операція Росії не закінчилася благополучно, а деякі і зовсім до теперішнього часу підтримують окупацію потрібних Росії територій.
Погоджуватися на російську "миротворчість" категорично не можна з однієї простої причини - і в зовнішній, і у внутрішній політиці Росії немає і не було жодного випадку виконання домовленостей і зобов'язань. Ніколи російська пропаганда не пояснювала росіянам, що робить їх армія в Грузії або в Таджикистані, але продовжує лякати "ісламістами" або "фашистами", "бандерівцями" та "румунськими націоналістами". Це - не миротворчість, за великим рахунком, це звичайний бандитизм, який в Кремлі намагаються видати за миролюбність.
Путіну вигідно зберегти свою присутність в Україні з кількох причин: по-перше, завжди важко повертати крадене, по-друге, тоді Кремлю доведеться міняти ідеологію "збирання земель руських", але це - кровоносна система існування самого Російської держави, створеного в результаті воєн і окупацій. Кремль і так отримав сильний удар в 1991 році, позбавивши частини завойованого, тепер у Путіна є хоча б маленька надія, що Україна збережеться в зоні впливу хоча б частково, а за допомогою Криму і Донбасу він зможе шантажувати Київ і світове співтовариство в майбутньому. Особливо якщо вдасться зберегти там російська військова присутність.
У світлі того, як раніше Кремль використовував миротворців для збереження власної військової присутності в колишніх республіках Радянського Союзу, заклики Путіна захищати миротворців ОБСЄ на сході України слід розглядати як спробу закріпити контроль над підтримуваними Росією повстанцями за допомогою щита російських миротворців.