«Миротворчі» сили на Сході України

Володимир Путін нещодавно запропонував розмістити на Сході України миротворців ООН. Хоча в Росії це здається мирним розворотом, російський президент насправді не мотивований бажанням дружби.

Його пропозиція дуже схоже на російські дії в Грузії перед 2008 роком, коли він підтримував наглядову місію ООН в зоні конфлікту в Абхазії, а також місію ОБСЄ в Південній Осетії. За задумом Москви, вони повинні були доповнити російські так звані «миротворчі» сили. Але замість того, щоб домагатися тривалого миру, ці кроки були спрямовані на закріплення присутності Росії на території Грузії.

На Донбасі Росія використовує військову силу для створення постійного невирішеного конфлікту. Війна накладає інтенсивний тиск на уряд в Києві і сприяє загасання імпульсу реформ та євроатлантичної інтеграції. Якщо Україна, Росія і російські маріонетки дійдуть згоди про тривале перемир'я, то станеться лише тимчасовий перепочинок і не більше.

При цьому, Києву і Заходу варто чекати другої фази конфлікту. Про це говорить урок, який можна винести з досвіду Грузії, яка стала жертвою російського вторгнення в 2008 році. І та війна так і не закінчилася. Москва тільки замінила грубу силу на підривну діяльність. Ця тактика включає також проведення так званих «кордонів» між окупованими територіями і вільної частиною Грузії. Цей процес почався незабаром після закінчення гарячої фази війни. Він став інтенсивніше з 2013 року. Кілька разів російські війська і осетинські бойовики перенесли ці так звані «кордону» вглиб Грузії.

Створюючи ці фізичні кордони, Росія надає постійний характер абхазького і осетинського сепаратизму, а також використовує слабкість грузинської держави. Це сіє сумніви в суспільстві щодо життєздатності європейського майбутнього.

Україні краще триматися подалі від таких угод. Москва пропонує дуже обмежену присутність миротворців ООН, яка виключає охорону українсько-російського кордону. Це дасть їй постійний доступ до Донбасу. Ця ситуація повністю схожа на ту, яка склалася в Абхазії і Південній Осетії.

Росія наполягатиме, що будь-яка угода про припинення вогню має дати їй постійне право вето в Україні, як це було з Грузією. Коли гаряча фаза війни закінчиться, Росія, швидше за все, почне роботу над підривом українського суверенітету, використовуючи схожі методи, що і в Грузії.

По-перше, вона продовжить міжнародну кампанію за визнання анексії Криму на кшталт тієї, яку вона розгорнула в підтримку «незалежності» Абхазії і Південної Осетії. Росія не домоглася успіху у випадку з грузинськими територіями, але по Криму ситуація може скластися інакше, з огляду на те, що популісти в Європі висловлюються на підтримку російської анексії українського півострова.

По-друге, Росія може почати політику фактичної анексії Донбасу, але офіційно не буде проголошувати це «приєднання», щоб уникнути міжнародних наслідків. Зміцнення військової присутності в регіоні дасть Москві базу для підриву уряду в Києві. Росія постійно робить так в Абхазії і Південній Осетії, з якими вона підписала так звані угоди про «союзи і інтеграції» в 2014 і 2015 роках.

Такі російські дії стануть ознакою початку другої фази війни Росії проти України. Як і у випадку з Грузією, Кремль буде застосовувати проти сусідньої держави ненасильницькі інструменти, щоб посилити тиск на уряд в Києві і підірвати євроатлантичну інтеграцію.

Україна і її західні партнери не повинні повторити помилок російсько-грузинської війни. Для початку санкції повинні залишитися в силі навіть після того, як в Донбасі встановиться тривалий режим припинення вогню.

Організації Об'єднаних Націй варто було б розглянути ідею розгортання на Донбасі спільної місії ООН, ЄС та ОБСЄ, де б ООН виконувало військову/напіввійськову функцію, Євросоюз – поліцейську, а ОБСЄ займалося б підготовкою та проведення виборів.

Джерела:
zn.ua
hvylya.net
ukrinform.ua