«Cлабкість Росії проявляється в її агресії»

Слабкість Росії проявляється в її агресії на міжнародній арені. Так Кремль відволікає увагу від своїх власних проблем.

Однак, для Путіна та його компанії цьогорічні весна та початок літа не дуже задалися. Проросійська Марін Ле Пен програла спочатку президентські вибори у Франції, а тепер ще й із тріском провалилася на парламентських разом зі своїм «Національним фронтом». Візит Путіна в Париж до новообраного президента Франції Емманюеля Макрона, де російському керманичу вказали на його місце, теж важко назвати для нього успішним.

Крім цього, попри усі старання Кремля із організації державного перевороту в Чорногорії, ця країна все одно стала членом НАТО, а ситуація довкола розслідування можливості втручання Росії в американські вибори повинна на довгий час відбити майбутнім президентам США бажання «перезапускати» відносини з РФ. У Сенаті США першочергове питання - посилення санкцій щодо Росії.

На противагу невдачам Кремля на міжнародній арені маємо успіхи України: «безвіз», вихід на фінішну пряму епопеї із Угодою про асоціацію з ЄС, попри усі російські каверзи. Крім того, перемога «Нафтогазу України» над російським «Газпропом» у Стокгольмському арбітражному суді. Успішне проведення «Євробачення» в Києві, попри старання Кремля створити у світових медіа образ України як обителі зла. Все це й багато іншого мало би дуже боляче вдарити по самолюбству російського самодержця.

Україна невпинно віддаляється від Росії й залишає її позаду, як непотрібний баласт, котрий хотів би, аби усі опинилися із ним на дні. Шляхи розходяться, бо дорога України в майбутнє, до ЄС та НАТО. Росія ж марить минулим, намагаючись мавпувати не то СРСР, не то Російську імперію. Проте рано чи пізно Київ повернеться до Москви, щоправда, не сам, а із трибуналом, аби Кремль відповів за усі скоєні злочини.

Зараз всією Росією котиться серія антикорупційних мітингів. На цій хвилі невдач Путіну явно доведеться зробити якусь підлість, аби не втратити поваги в очах російського зомбі-обивателя. Вже зараз чітко помітні зусилля Кремля, аби роздмухати катарський конфлікт та перетворити Балкани на порохову діжку. Напрямків ескалації Путіну не бракує: від закручування гайок всередині самої Росії аж до спроб напасти на інші країни – хоч на Білорусь, хоч на Казахстан і так далі. Та чи варто його остерігатися? Безперечно. Але чи варто його боятися? Ні.

Варто пригадати ситуацію, в якій опинився світ зовсім недавно: «брекзит» у Великій Британії, перемога у США Дональда Трампа, обрання проросійських президентів у Молдові та Болгарії. Усі завмерли в передчутті перемоги когось із кремлівських ставлеників у Франції. Але перед обличчям загрози світ консолідувався. Цінності та здоровий глузд перемогли гроші, ненависть та цинізм, котрі протиставила їм Росія. Це означає, що єдиний фронт ЄС, США, України та інших здатен не лише протистояти Путіну та його маріонеткам, а й перемагати.

АВТОР: Назарій Заноз, політичний оглядач, публіцист.

За матеріалами рубрики «Точка зору» Радіо Свобода.